У полі вітер віє – козаки лежать
Правдивое историческое событие, бой казаков с красноармейцами, которое произошло под селом Кукавка в начале 20-го века
Квітуча та багата Українська земля,
Бог дав таку масляну землю,
На ній пшениця, жито колосяться,
Душу щастям зігрівають, співати заставляють.
Там вільні козаки, трудолюбиві і правдиві,
Української землі сини,
Злиденного і обігріють, хліб дадуть.
Дорогу вкажуть.
В них руки роботящі і голові тямущі,
Широка українська та душа.
Моральність, честь, порядність,
Та святість у крові, бо в Бога віра там була,
Весілля грали і так радісно, душевно там співали,
Раділи щастя буде вічно.
Але в холодному краю, спокою вже не мали,
Підбурили народ примарою одвіку.
Смуту в душу запустили,
Пішов розбрат, розбій, переворот
Життя перевернулося на оборот,
До влади вдерся “чорт”.
Все закрутилося так замело,
Із цепі зірвалося, заколотилося,
Безумством віддалося,
І в прірву кинуло народ.
Брат на брата, син на батька,
Мати кинула дитя,
Голод, смерть, розруха.
Темні сили вирвалися із небуття.
І пішов народ страждати,
Та за кого кров свою ту проливати?
За ту купку крикунів,
Маразматиків і дикунів.
Так порушилась гармонія життя,
І щасливе, тепле, світле майбуття.
Все у прірві крутиться, у вирі,
Стогін, плач і регіт страшної химери .
Позбирались козаки, із отаманом,
Чесний говір про життя вели,
Треба захиститися від “чуми”.
Їхнього не треба, а свого не віддамо.
Сотня є штиків із усіх дворів,
На світанку чути крики і гомін,
Вилетіли козаки назустріч ”чумі”,
В страшній битві зійшлися вони.
Плач та крик стоїть у рідній стороні,
Що ви хлопці, діти рідної землі,
Тут не поділили, голови скосили,
Сиротами сім’ї залишили.
Стоїть хрест у чистім полі,
Там де голови лежать,
Вітер виє, а пшениця колоситься, тай до землі клониться.
Птах у висоті літає і на землю з сумом поглядає.
 назад
|
|
Главная страница
